Бібліотека Буської середньої школи №1

Савчин І. П. Буськ у вирі століть:Історичний нарис (уривки з книги)

Буськ,історія,книги І. Савчина



 

          Повна версія нарису - у розділі "Фото" фотоальбом                         "Савчин І.П.Буськ у вирі століть:Історичний нарис" 

 

Про  Йосифа Боцяна   

 

    В проміжку часу, який вимірюеться шістнадцятьма роками, в Буську після Євгена Петрушевича та Іларіона Свєнціцького появилась на світ ще одна знаменита людина – Йосиф Боцян. Якщо перший відзначився як державно-політичний діяч, другий – як науковець, то третій був відомим діячем на церковній ниві, на якій сягнув сану єпископа. Народився Йосиф Боцян 10 березня 1879 р. в родині буського коваля. Лише на три роки молодший віл Іларіона Свєнціцького, він не міг не знати його з дитинства, тим більше, що мешкали обидва на Довгій стороні. Характерно, що на цьому ж передмісті був батьківський дім і Євгена Петрушевича. Здобувши початкову освіту в Буську, Йосиф Боцян продовжив навчання в Золочівській гімназії, після закінчення якої вступив до Львівської духовної семінарії. Батько не мав можливості забезпечити повне утримання його, тому жити доводилося впроголодь. Це підірвало здоров'я семінариста. Він захворів на туберкульоз легенів і, щоб підлікуватися, змушений був на один рік перервати навчання. Потім студіював теологію у Львові і у Відні. Після закінчення навчання Йосиф Боцян, 21 серпня 1904 р. висвячується на священика і дістає парафію у Любені Великому. Вже тоді, маючи ступінь доктора богословія, молодий священик виділявся в колах духовенства високою освчіченістю і проповідницьким талантом. Незабаром він дістає призначення на посаду ректора духовної семінарії і на цьому становищі перебуває до початку Першої світової війни. Коли після захоплення російськими військами в кінці серпня 1914 р. Львова був заарештований і вивезений з міста митрополит Андрей Шептицький, Йосиф Боцян добровільно подався услід за ним. В Києві вони зустрілися, і митрополит 10 вересня 1914 р., таємно висвятив його на єпископа та надав йому Луцьку епархію, яку він в силу історичних обставин ніколи так і не посів. Висвячуючи нового єпископа, Андрей Шептицький хотів зміцнити Греко-католицьку церкву, яка після окупації Галичини Росією, стала зазнавати переслідувань з боку царського режиму. А Йосифа Боцяна він високо цінив і покладав на нього великі надії. З Києва нововисвячений владика повернувся до Львова. Але там незабаром і його арештують та вивозять в Сибір. На засланні він пробув до падіння царату в лютому 1917 р. Дочекавшись визволення, повернувся в Галичину і продовжував працю в духовній семінарії. Для вихованців її саме він організував курс краєзнавства і церковної археології, який став Іларіон Свєнціцький. Налагодженню такою співпраці сприяло їх давнє, ще з Буська знайомство. Незважаючи на слабке здоров'я, яке ще більше було підірване сибірським засланням, доктор Боцян веде активне громадське життя, співпрацює в таких періодичних виданнях, як "Нива", "Богослов", в яких друкує популярні матеріали з їсторії церкви, займається науковою роботою. Однією з головних тем його досліджень стали життя і діяльність полоцького архієпископа Йосифа Кунцевича. В своїх проповідях, виступах під час проведення різних громадських заходів у перші роки польської окупації Західної України він вселяє слухачам віру в краще майбутнє. В 1922 р. Й.Боцян здійснив поїздку до Австрії, де зустрічався з українськими емігрантами. Тоді ж він побував у Чехо-Словаччині, відвідав там залишки війська Українсько Галицької Армії, перед якими виступив з патріотичною промовою. За відданість українській справі польський окупаційний режим чинив усякі перешкоди його діяльності. Він не допустив єпископа до посідання Луцької катедри. В 1925 р. митрополит Андрей Шептицький іменував його Львівським єпископом-помічником, а згодом ще й архіпресвітером Львівськоі капітули. Вже тяжко хворий, він продовжував підтримувати контакти з громадськими організаціями. Незадовго до смерті ця ніколи не байдужа до долі свого народу людина посвятила будинок читальні "Просвіти" на Личаківському передмісті у Львові і звернулася до просвітян із закликом наполегливо працювати, щоб прискорити час національно-державного воскресіння українського народу. Помер Йосиф Боцян 21 листопада 1926 р. в приміщенні львівської духовної семінарії. Наступного дня, після обіду, тіло його було перенесене до архікафедральної церкви св.Юра. 23 листопада відбувся похорон, в якому взяв участь митрополит Андрей Шептицький. Похований єпископ Йосиф Боцян на Янівському цвинтарі у Львові. Вже під завершення будівництва в Буську міської церкви св.Миколая в тридцятих роках за порадою Шептицького у її підвалі було споруджено крипту для перезахоронення тлінних останків єпископа Боцяна. Та війна, а потім і підбольшевицька дійсність перешкодили цьому перезахороненню.

 

 

 Про Теодора Ваньо 


22 грудня 1921 р. з ініціативи пароха місцевої церкви св. Параскевії крилошанина Сильвестра Калиневича, який ще у воєнний період намагався зберегти читальню «Просвіти», зібралася буська громада, щоб її відновити. С. Калиневич прозвітував про становище читальні. Як зазначено в протоколі цього зібрання, «звіт не був потішаючим». З усього майна, яким володіла читальня перед війною, зберігся лише будинок. Бібліотека знищена повністю.

Збори вибрали керівництво читальні. Головою її став Михайло Лопатинський, заступником—Володимир Демидчук, писарем—Юрій Теодор Ваньо. В склад управи увійшла діяльна громадська активістка Серафина Чучман, колишня краща учениця Буської гімназії, їй доручили завідувати бібліотекою, яку ще треба було створювати. Завершилися збори виконанням українського національного гімігу. Стати членами відновленої читальні «Просвіти» побажали 102 бущани.

  Доброю школою національного виховання в повоєнні, як і в передвоєнні роки була в Буську філія «Сокола». Польська окупаційна влада довго не допускала відновлення її діяльності. На арену громадсько-політичного життя міста і округу сокільська організація виступила вже після дозволу воєводства на діяльність філії «Просвіти» і читальні в місті. Друге народження її припадає на 1926 р. Та організаційне оформлення завершилося в кінці 1927—на початку 1928 років. У січні 1928 р. на надзвичайних загальних зборах остаточно був затверджений провід філії. Очолив її майбутній адвокат, а тоді ще студент Теодор Юрій Ваньо. До проводу упійшли Микола Туркевич, Микола Чучман, які одночасно були й просвітянами.

Перший по війні публічний виступ «Сокола» в Буську відбувся 19 лютого 1928 р. в бурсі На греблі. Зі словом до громади звернувся секретар філії «Просвіти» Василь Вороновський. Він засвідчив спільність завдання «Сокола» і «Просвіти». Керівник Буської філії «Сокола» Теодор Юрій Ваньо закликав молодь вступати у Товариство. Продемонстрували свій гімнастичний вишкіл юнаки. Дівчата під керівництвом Марії Беднарчук виконували вправи з рушниками. Наймолодші соколята Омелян Капій і Ольга Капій станцювали «Козачка», який викликав велике захоплення публіки. Завершився вечір національним гімном «Ще не вмерла Україна».

Це стало прелюдією до великого свята, яке відбулося 4 червня цього ж року в Буську. В ньому взяли участь, крім Буської, сокільські організації з Гумниськ, Купча, Ракобут, Кізлова, Чучманів Гумниських, Сторонибаб. В сокільських одностроях вони зібралися коло церкви св. Миколая. Там відбулася відправа служби Божої, під час якої співав зведений хор з Новосілок і Стрептова. На завершення її духовий оркестр з Олеська виконав церковний гімн «Боже великий». Була відправлена панахида на могилі українського воїна, здійснено похід соколів (юнаків і дівчат) через місто у супроводі оркестру і великої маси народу. А всього у святі взяли участь не менше чотирьох тисяч чоловік.

 

 

 

Про Сильвестра Калиновича 


  22 грудня 1921 р. з ініціативи пароха місцевої церкви св. Параскевії крилошанина Сильвестра Калиневича, який ще у воєнний період намагався зберегти читальню «Просвіти», зібралася буська громада, щоб її відновити. С. Калиневич прозвітував про становище читальні. Як зазначено в протоколі цього зібрання, «звіт не був потішаючим». З усього майна, яким володіла читальня перед війною, зберігся лише будинок. Бібліотека знищена повністю.

Тоді, коли ця заборона була чинною, просвітяни вирішили відновити Буську філію «Просвіти». В лигай 1922 р. вони домоглися права на легальну дальність. 23 числа цього місяця в колишній бурсі На греблі відбулися загальні збори філії, в яких взяли участь представники з усього судового округу. Серед них переважала студентська молодь, яка проявляла найбільшу активність в громадсько-політичному житті. Збори обрали виділ (управу). В його склад увійшли священики Сидір Зельський з Старого Милятина як голова, Сильвестр Калипевич з Буська—його заступник. Секретарем став колишній сотник УПА Василь Вороновський, який надалі займатиме дуже активну позицію на різних ділянках громадсько-політичного життя Надбужжя. Цей склад управи підтверджений на інших зборах філії, які відбулися там же 16 січня 1923 р. В них взяли участь представники чотирнадцяти читалень Буського округу. З патріотичною промовою перед ними виступив Сидір Зельський. Вона була спрямована проти польських окупантів і витримана в українському державницькому дусі. Він зазначив, що «народ не спить, а рветься до праці, бо прагне кращої долі» і наголошував при тому: «Все можна покопати, але думки не скує ніхто». І ця думка, за його словами, приведе в майбутньому до чину за визволення з-під чужоземного ярма.

Але невдовзі повітове староство заборонило діяльність не тільки читальні, а й філії «Просвіти» в Буську. Та просвітяни не складали рук. Звертаючись у вищі державні інстанції, вони доводили незаконність цих заборон. Але це не дало бажаних результатів. Тоді в серпні 1924 р. вони звернулися до Тернопільського воєводства із заявою про заснування нової філії, подали статут її і незабаром одержали позитивну відповідь. В жовтні цього року відбулися збори формально нової філії. В керівництві її залишилися в основному ті ж люди, що були раніше, тільки зроблено часткову перестановку їх. Головою філії, зокрема, став Сильвестр Калиневич. Секретарем залишився Василь Вороновський.

Таким же чином відновлено діяльність і читальні. Збори її відбулися в лютому 1925 р. На них був присутній і відкрив їх голова філії «Просвіти» С. Калиневич. Головою читальні збори обрали Олександра Курія. Проте в грудні цього ж року до керівництва читальнею просвітяни знову покликали попереднього голову Володимира Демидчука. Заступником був обраний Петро Демидчук, а секретарем Володимир Лось, який цю посаду займав найдовше за всю історію читальні між двома світовими війнами— вісім років.

Але невдовзі повітове староство заборонило діяльність не тільки читальні, а й філії «Просвіти» в Буську. Та просвітяни не складали рук. Звертаючись у вищі державні інстанції, вони доводили незаконність цих заборон. Але це не дало бажаних результатів. Тоді в серпні 1924 р. вони звернулися до Тернопільського воєводства із заявою про заснування нової філії, подали статут її і незабаром одержали позитивну відповідь. В жовтні цього року відбулися збори формально нової філії. В керівництві її залишилися в основному ті ж люди, що були раніше, тільки зроблено часткову перестановку їх. Головою філії, зокрема, став Сильвестр Калиневич. Секретарем залишився Василь Вороновський.

Таким же чином відновлено діяльність і читальні. Збори її відбулися в лютому 1925 р. На них був присутній і відкрив їх голова філії «Просвіти» С. Калиневич. Головою читальні збори обрали Олександра Курія. Проте в грудні цього ж року до керівництва читальнею просвітяни знову покликали попереднього голову Володимира Демидчука. Заступником був обраний Петро Демидчук, а секретарем Володимир Лось, який цю посаду займав найдовше за всю історію читальні між двома світовими війнами— вісім років.

 

 

 

Про Василя Вороновського



     ...просвітяни вирішили відновити Буську філію «Просвіти». В липні 1922 р. вони домоглися права на легальну діяльність. 23 числа цього місяця в колишній бурсі На греблі відбулися загальні збори філії, в яких взяли участь представники з усього судового округу. Серед них переважала студентська молодь, яка проявляла найбільшу активність в громадсько-політичному житті. Збори обрали виділ (управу). В його склад увійшли священики Сидір Зельський з Старого Милятина як голова, Сильвестр Калипевич з Буська—його заступник. Секретарем став колишній сотник УПА Василь Вороновський, який надалі займатиме дуже активну позицію на різних ділянках громадсько-політичного життя Надбужжя. Цей склад управи підтверджений на інших зборах філії, які відбулися там же 16 січня 1923 р. В них взяли участь представники чотирнадцяти читалень Буського округу. З патріотичною промовою перед ними виступив Сидір Зельський. Вона була спрямована проти польських окупантів і витримана в українському державницькому дусі. Він зазначив, що «народ не спить, а рветься до праці, бо прагне кращої долі» і наголошував при тому: «Все можна покопати, але думки не скує ніхто». І ця думка, за його словами, приведе в майбутньому до чину за визволення з-під чужоземного ярма.

  Але невдовзі повітове староство заборонило діяльність не тільки читальні, а й філії «Просвіти» в Буську. Та просвітяни не складали рук. Звертаючись у вищі державні інстанції, вони доводили незаконність цих заборон. Але це не дало бажаних результатів. Тоді в серпні 1924 р. вони звернулися до Тернопільського воєводства із заявою про заснування нової філії, подали статут її і незабаром одержали позитивну відповідь. В жовтні цього року відбулися збори формально нової філії. В керівництві її залишилися в основному ті ж люди, що були раніше, тільки зроблено часткову перестановку їх. Головою філії, зокрема, став Сильвестр Калиневич. Секретарем залишився Василь Вороновський.

Перший по війні публічний виступ «Сокола» в Буську відбувся 19 лютого 1928 р. в бурсі На греблі. Зі словом до громади звернувся секретар філії «Просвіти» Василь Вороновський. Він засвідчив спільність завдання «Сокола» і «Просвіти». Керівник Буської філії «Сокола» Теодор Юрій Ваньо закликав молодь вступати у Товариство. Продемонстрували свій гімнастичний вишкіл юнаки. Дівчата під керівництвом Марії Беднарчук виконували вправи з рушниками. Наймолодші соколята Омелян Капій і Ольга Капій станцювали «Козачка», який викликав велике захоплення публіки. Завершився вечір національним гімном «Ще не вмерла Україна».

Короткий час в кінці двадцятих років у Буську діяла міська організація «Пласту», керівником якої був Василь Вороновський. Та у зв'язку з забороною її в 1930 р. польським урядом частина пластунів продовжувала проходити спортивно-патріотичний вишкіл у відділі «підросту» місцевої філії «Сокола». В часи посилення польських репресій на початку тридцятих років Буську філію «Сокола» очолив Маркіян Процик, який був одночасно головою філії «Просвіти». Переслідування з боку польських шовіністів, підтримувані і заохочувані місцевою владою, призвели, як і в «Просвіті», до скорочення членства в «Соколі». В 1933 р. зовсім не стало жіночого і підліткового відділів. В наступному році головою філії був обраний адвокат Олекса Бай. В склад проводу увійшла група молодих діяльних людей. Це Осип Короляк, Осип Леось, Магдалиіш Чучман. їм вдалося повернути до життя жіночий відділ, збільшити кількість членів, їх стало 54. Після Олекси Бая філію очолював Володимир Демидчук, який був й активним просвітянином.



  Лев Чачковський


В першій половині 30-х років 20-го століття проживала в

Буську неординарна особистість, великий шанувальник української

старовини,"дослідник княжих городів" Лев Чачковський. В передмові до книжки Лева Чачковського та Ярослава Хмілевського"Княжий Галич", перевиданий в 1952 р. в Чікаго (США), відомий український археолог Ярослав Пастернак написав: "Розшуки за княжим Галичем в терені припинила була Перша світова війна, і тільки в 1925 р. відновили іх полум'яний любитель української старовини Лев Чачковський із Станіславова, що пізніше досліджував поземелля княжих городів Теребовлі (1931), Звенигородув (1932), Белза (1932) та Буська-Бужська (1933-там і помер), та д-р Ярослав Хмілевський з Крилоса".

Лев Чачковський не був професійним археологом. Та його дослідження, які він провадив у основному вже після того, як відійшов на пенсію, зайняли помітне місце в історії української археології. Йому не судилося побачити плодів своєї праці друком.

Згадане дослідження про княжий Галич у співавторстві зЯ.Хмілевським вперше вийшло окремою книжкою в Станіславі після смерті аж 1938 р. Тоді ж друкувалося воно й у "Записках НТШ"у Львові. Трохи швидше у цих же "Записках" в 1936 р. була опублікована його праця "Княжий Белз".

А до Буська Лев Чачковський переїхав з наміром на мцсці вивчити сліди древнього міста (города). Поселився він на Волянах, найнявши кімнату у родини Бедріїв. Старожили пам'ятають, що увагу людей привернула велика кількість книг, які привіз із собою квартирант Бедріїв. Жив одиноко.

Скрупульозно обстеживши терен міста, Л.Чачковський дійшов до висновку, що княжий город розміщувався на території, яку тепер займає Буська гімназія (колишня школа-інтернат) . Він по зернині збирав дані про давні споруди в місті і пов'язані з ними історичні події. Але задумана ним праця залишилася ненаписаною. В травні 1933 р. Лев Чачковський раптово помер.

Похований він на Буському цвинтарі недалеко від центрального входу. На надмогильному пам'ятнику висічений напис: "Лев Чачковський, ем. радник скарбу, 18. 1Х. 1865-22.У. 1933, дослідник княжих городів Галича, Теребовлі, Звенигорода, Белза і Буська". Похорон йому справила його сестра. Допомагали їй монахині-йосафатки, які проживали недалеко від хати, де квартирував Л.Чачковський. Небіжчик залишив якісь заощаднення. За частину їх, можливо, за його заповітом, було встановлено фігуру Божої Матері коло садиби сестер-йосафаток. Під пам'ятником розміщувалась плита з лаконічним написом "Жертва в.п. Лева Чачковського. 1934.".

В часи, коли большевицькі опричники масово нищили придорожні пам'ятники, ця плита зберігалася в церкві св. Онуфрія на Волянах. Тепер її перенесено до фігури і встановлено на старому

 

Савчин І. П. Буськ у вирі століть: Історичний нарис. – Львів: Львівські новини, 1996. – 163 с.



 

/p

/p

/p



Обновлен 17 окт 2013. Создан 14 дек 2012



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
--- 03 янв 2013 ответить
+++++,....
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником